Час народу

Низько кланяюсь тим, хто стоїть –
В час, коли джерело заколотять.
День скоротять і вечір скоротять,
Та згуде нескорочена мідь.

Набіжать, налетять, хапкома
позасмоктують води й копита.
Коні є. А дорога закрита.
Спраглі є. А криниці нема.

Важко рвати залізо в собі.
Ланцюги на душі й на цямринні.
На скількох ми скорочені нині
В нашій стиснутій крильній тужбі?

Хто скоротить коріння дерев?
Хто скоротить джерела підземні?
Долі стиснуті – полум’я в кремні.
Іскра дзвону породжує рев.

Треба знати, що ми не малі,
Раз ми стужені нашим горінням.
Можна вирвати крону з корінням,
та не вирвати землю з землі.

Хто сказав, що одурена сіть?
Вийдуть води з пустелі бояння.
Час народу – це самостояння.
Низько кланяюсь тим, хто стоїть!

Станіслав Чернілевський, 1987 рік